Виступ Голови ВР АРК Володимира Константинова на Всеукраїнському форумі обласних рад України й Верховної Ради АРК

Шановні колеги!

Радий вітати вас на кримській землі!

Символічно, що наша зустріч відбувається у тому самому місці, де видатні політики минулого століття визначали долю світу. Вважаю, є всі підстави розраховувати, що й наша робота буде плідною і вдасться знайти вихід із політичного глухого кута, в якому зараз опинилася Україна.

Насамперед, хотів би дати характеристику нинішній політичній ситуації в країні. Не тільки свою. Це ― погляд кримчан, який ми акумулюємо, спілкуючись із простими людьми, одержуючи від них накази і пропозиції. Цей кримський погляд істотно відрізняється від того, що нам ось уже третій місяць транслюють зі сцени майдану, запевняючи, що так думає вся Україна.

Ми, кримчани, оцінюємо те, що відбувається, як спробу державного перевороту, повалення конституційного ладу. Під час цих подій з’ясувалося, наскільки слабкими є позиції центральної влади. Я б сказав ― несподівано слабкими. Але й опозиція, яка забарикадувалася на майдані, не може навіть осідлати хвилю протестів, яку сама підняла, віддає ініціативу екстремістам.

У результаті Україна опинилася на межі громадянської війни. І все це ― за грубого втручання із Заходу. Звичайно, якби не було помилок влади, ніхто б не зміг роздмухати пожежу протестів. Але якщо б не було закордонного втручання, криза би не зайшла так далеко.

Із першого дня пильно спостерігаючи за подіями, які розвивалися в Києві, Верховна Рада Криму неодноразово зверталася до центральних органів влади з вимогами негайного вжиття рішучих заходів щодо наведення ладу.

Сьогодні очевидно, що наша реакція, часто тверда, була правильною: не зупинивши кризу в початковій стадії, влада дозволила їй розростися до загрозливих розмірів, виплеснутися за межі Києва ― в регіони. В результаті ми опинилися перед реальною загрозою хаосу й територіального розпаду України.

Ми й сьогодні переконані, що проведенням дострокових виборів, тим більше наданням нових поступок опозиції, з кризи не вийти. Це ― шлях у нікуди. Після однієї серії отриманих поступок опозиціонери вимагатимуть інших, і так ― до повної здачі їм усієї влади в країні.

Вони говорять, що виражають волю народу? Перевірити це можна лише на виборах, проведених у визначений законом строк і спокійних умовах. За їхніми результатами і буде ясно, кому народ готовий довірити владу. Але для початку потрібно стабілізувати політичну ситуацію в країні.

Які вибори можна проводити, коли вулицями українських міст розгулюють люди в масках, з дубинками й запальними сумішами? Коли захоплюються адміністративні будинки й створюються паралельні органи, які заявляють про своє право на владні повноваження? У таких умовах ні дострокових, ні чергових виборів проводити не можна. Їхні результати не матимуть нічого спільного з вільним волевиявленням.

Ті, кому несила терпіти чинну владу, чомусь називають себе демократами, а нам докоряють за антидемократизм. Але ж це вони не хочуть визнавати жодних результатів виборів, крім тих, на яких вони перемагають!

Ми свого часу терпляче чекали, коли мине строк президентства Ющенка. Незважаючи на всі провали й дивацтва "помаранчевого" режиму, ми не палили Київ і не влаштовували погромів. Ми цивілізовано дали оцінку періоду правління "помаранчевих" на президентських виборах 2010 року. Чому наші політичні опоненти вправі чинити інакше?

Від імені Верховної Ради Криму, від імені переважної більшості кримчан заявляю: ми не бачимо підстав і сенсу в проведенні дострокових виборів, а якщо нам їх нав’яжуть в умовах паралічу влади й розгулу екстремізму, їх результатів визнавати не будемо!

План виходу з кризи для нас — це послідовне здійснення декількох етапів. Спочатку слід досягти національного примирення, припинити агресивну риторику, розпустити незаконні воєнізовані формування, прибрати екстремістів із вулиць наших міст. Тільки після цього можна по-справжньому зайнятися пошуком шляхів до національної згоди.

Усім вже очевидно, що політична система України гостро потребує капітальних змін. Вважаю, у нинішній ситуації неминуча глибока конституційна реформа з обов’язковим затвердженням тексту нового Основного Закону країни на всеукраїнському референдумі.

Кримчани працюють над виведенням формули нашого спільного існування у межах єдиної держави з жителями інших регіонів України. Але ми не маємо наміру відмовлятися від своїх духовних цінностей, своєї історичної пам’яті, мови, культури. Ми не дозволимо, щоб хтось диктував нам, кого любити й кого ненавидіти, з ким дружити, а з ким ворогувати.

Настав час усім засвоїти очевидну істину: Україна ― багатонаціональна держава, що складається з різноманітних регіонів, які мають свої специфічні особливості. Тим, хто невпинно заявляє, що бореться за євроінтеграцію, слід звернути увагу на те, як дбайливо ставляться до таких особливостей і як уважно їх ураховують у своїй політиці сучасні європейські держави, а не намагатися задавити або ігнорувати цю своєрідність.

Вважаю, що криза в країні багато в чому породжена надмірною централізацією і концентрацією влади. Така влада, близька до абсолютної, стає ласим шматком для тих, хто веде за неї боротьбу, формує в них стійку ілюзію того, що, захопивши командні висоти у центрі, вони отримають у своє розпорядження всю країну.

Стримати ці апетити, які раз за разом доводять Україну до політичних криз, може децентралізація влади ― перенесення значної частини владних функцій на місця, у регіони.

В Криму ми набули унікального досвіду розвитку регіоналізму в українських умовах. Він не завжди позитивний, але наші помилки й невдачі, як і наші досягнення, можуть стати хорошою школою для інших регіонів, яким ці помилки зовсім не обов’язково повторювати.

Можу відповідально заявити, що нинішня модель кримської автономії, закладена у Конституції України і нашій Конституції зразка 1998 року, повністю себе вичерпала. Ми є чи не найбезправнішою автономією у світі, повноваження якої багато в чому мають декларативний характер.

І це в той час, коли всюди наростають тенденції зміцнення й поширення автономізму.

Крим задихається без права законодавчої ініціативи. Центр повинен прислухатися і йти назустріч автономії. Втім, як і до будь-якого іншого регіону країни.

Наш Центр законодавчих ініціатив, який працює разом із народними депутатами від Криму, підготував 58 законопроектів щодо внесення змін до чинного законодавства ― юридично обґрунтованих, докладно розписаних. Але центральним органам зараз не до них. Там зайняті більш важливою справою ― боротьбою за владу.

Ми хочемо зовсім іншої автономії. Не за те, що ми сьогодні маємо, голосували кримчани на референдумі у 1991 році! Варто повернутися до основних параметрів першої половини 90-х років, коли ми мали реальну податкову й бюджетну самостійність. Ми цілком спроможні проводити власну кадрову політику.

Ми на місцях здатні ефективніше боротися з головним лихом сучасної України ― корупцією, нам простіше організувати умови для розвитку бізнесу й залучення інвестицій.

Словом, саме в регіонах знаходиться ключ до вирішення всіх назрілих і перезрілих проблем української держави й суспільства. Помітьте, колеги, говорячи про перспективи розвитку кримської автономії, ми говоримо про проблеми й перспективи, які стосуються практично кожного українського регіону, про необхідність нової, сильної й послідовної регіональної політики для всієї України.

Колеги! Наша нарада, наш спільний пошук шляхів виходу з кризи є вимогою часу. Наш голос, голос регіонів, має бути почутий і врахований під час пошуків подальшого розвитку, вироблення моделі нової України.

Тому пропоную зробити такі зустрічі регулярними, для чого за підсумками цієї наради прийняти заяву про заснування постійно діючого Регіонального форуму України. Нічого, якщо цю ініціативу відразу підтримають не всі. Почнемо координувати зусилля тих регіонів, які сьогодні до цього готові, а інші ― підтягнуться.

Незважаючи на особливості різних частин України, у нас є спільний інтерес, ми краще, уважніше й швидше, ніж центральна влада, сприймаємо настрої людей. А тому наша консолідована позиція може внести конструктивний початковий елемент в нинішню українську політику, надати їй більшої обґрунтованості і стабільності. Ми повинні стати частиною політичного процесу.

Зараз багато говорять про кризу владної вертикалі. Давайте зшивати Україну по горизонталі. Якщо ми всі хочемо жити разом, у єдиній, вільній і процвітаючій державі, ми обов’язково зуміємо винайти формулу такого спільного існування!